Ти

до мене прийшла не із казки чи сну, і здалося мені, що стрічаю весну.

Марко піднімається на підсинений пагорб, де крізь

сон зітхає кучерявий овес, і застигає на місці: од вітряка до нього йде його

Оленка з білим вузликом у руці

Рожевий пил спадав, синіло все кругом, і коси

золоті зоря вплітала в трави.

День і ніч

стугоніли під вікнами ковані колеса возів, коні кресали копитами іскри, від

ходи танків тремтіла хата.

Сиплеться, осипається листя, гнуться, горбляться

берези, плаче і посміхається крізь сльози осінь і натрушує журбу на мою

наболілу душу.

Так це ім’я

прилипло до Івана, пізніше письменник додав до нього прізвище

Черемшина, яке

взяв від назви річки Черемош.

День той ткався

і ткався із різних настроїв, у яких переважав радісний, та

подеколи до

нього долучався і сумний.

Село також у тумані, але з гори видно, як сонце

прудко біжить десь із поля

Нині

кожен має бути людиною в людстві, щоб кожним нервом відчувати його болі і

тривоги.

А

малі хлопці йшли з рукавицею, у якій повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса,

гороху.

Над

річкою, в чистім полі, могила чорніє; де кров текла козацькая, трава зеленіє.

Уже травень

засвітив свічки каштанів білі, і йде в квітках весна у рідному краю, я так його

люблю, що передать не в силі в закоханих словах усю любов мою.

Тепло було й

вишні цвіли рясно.

Дівчина,

обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька у воді.

Хвиля

більшала, проте козаки були байдужі до неї: не первина їм в море ходити.

Якщо придивитися

до квіточки каштана, то можна помітити на ній барвисті плями.

З

вітром шепочуться квіти пісня дзвенить про любов і над свічадом ріки місяць

примарний зійшов.

Тут росли колючі

кущі терну шипшини та глоду красувалися й дозрівали на вітах ламкої крушини

темно-червоні ягоди що їх у народі звуть вовчими.

Минає

літо осінь вже бреде лісів багрець торкнувся вересневий і пахне чебрецем і

листя де-не-де кружляючи лягає під дерева.

Тримаючи

в руках серпа на якому вогко зблискувало сонце мати ступала над галузиною

струмка і об її ноги билось волоття трави.

Щоб затримати

якнайдовше цвітіння, утримуйте рослини в якомога нижчій

температурі або

принаймні на ніч виносьте до прохолодного приміщення.

День

сонячний і прозорий, і хочеться, щоб йому не було краю.

Я

довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце.

У верховіттях вітер колобродить, сумує стежка

дичками внатрус.

Переконатися пора зробивши зло не жди добра.

Добре

сказано Сенекою жорстокість народжується з посередності й слабкості.

У товаристві лад усяк тому радіє.

Одним заспокоюю себе у мене ще все попереду.

Дрібним листом зашелестіла груша дмухнув свіжий

вітрець із саду

Я

підійшов до сака  одволожений росою він

вибивав з себе пахощі риби й водяного зілля.

Коси знов сичали в траві косарі бовтались у болоті

слали покоси

Обернувся я до хати нема в мене хати.

Хочеш жити в

Україні — вивчи її мову

Тільки-но

навчишся говорити — треба вчитися мовчати.

Рипнули двері: в

хату ввійшла молода дівчина.

Зозуля закувала серед ночі, вві сні здригнулась

липа мовчазна

Бачу

здалека хвиля іскриста вільно грає по синьому морю.

Довго

спали вітри у ярах на припоні довго тиша гнітюча полями повзла…

За

дубами сонечко сяє  пташки у ліщині

виспівують.

Усе

тут і сміється  й розмовляє  пташкам казки розказує горіх.