За лісом, що темнів на схилі гори, спалахнула

пожежа

Там,

де Дніпро гримить і лине, уже поставила турбіни міцна робочого рука.

Ручки

туго позатягувані у блискучі печатки, так що і пальців зігнути не можна.

І жодної миті не можна повернути, щоб заново,

по-іншому прожить

Після дощу вода в бухті скаламутніла, бо в неї з

острова нанесло намулу.

Настане час, коли на кордонах люди сіятимуть хліб!

Настрілявшись, вертались ми щасливі, дарма що

промахів чимало в нас, було.

Та

не злічить віків, що встигли вже пройти.

То

пролетить березовий листочок, то пробіжить невидимий їжак.

Усе іде, але не все минає над

берегами вічної ріки

Людство

давно і всерйоз задумується над тим, як обмежити свій вплив на природу .

Я

сідаю на дві години набивати порожні гільзи, і це фактично є вже початок

полювання.

Я обов’язково зателефоную, коли повернеться тато.

Яке це щастя, коли стіл довгий і тісно за ним від

рідні

Які б то звуки розітнулись, коли б ви дивних струн

торкнулись

Добре, коли чоловік з характером, з переконанням і

хмелем неспокою

Я нічого не вартий, якщо не в спромозі комусь

допомогти.

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно

від самоти

Якби лелека голосом озвався, то грек, мабуть, не

дуже б здивувався,

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі

шторм утих.

Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним

цікаво було побалакати

І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід

чомусь дивились ми.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродять серпень

по землі моїй.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має

права здрібніти.

Якщо справді все описане для майбутнього фільму не

підійде, тоді давайте краще першу частину кінокартини почнемо з пісні.

Уже зоря золоторога, де полинами зацвіло, кладе на

огненні пороги своє сивіюче крило.

І коли я по рідній стежинці в отчий дім повертаю

здаля, зустрічають мене чорнобривці і сміється батьківська земля.

День

був душний, незважаючи на те що краплі учорашнього рясного дощу іскрились на

траві.

Клянусь боротись до загину так, як боролися батьки

Погода стояла сонячна, так що шибки на вікнах

миготіли.

Так гарно тут, що шкода ступати по непорочній

сніговій білині.

Грім розмахнувся і вдарив так, що здригнулась

бджола.

Якщо

говорити

правила.

Як вершини

Гімалаїв велично підносяться на тисячі метрів, так ясно й чітко

звучать слова

Реріха, увінчуючи людське життя.

Я пам’ятаю, як урочисто проводжали в поле

плугатарів із раннім плугом

Як і в усіх путящих замках, в Ужгородському також

мають бути привиди.