А

ранок був надіями багатий і обрій цвів трояндою пелехатий.

Дощ

одшумів і спориші понурі принишкли настрахалися грози.

Високий

день за обрій закотивсь і спорожніли села між садами.

Перед

вікном шумлять тополі і захід сонця мов кривава рана.!

Ці

святі простори вічні і вічний тут народ живе.

Квітує

сад під райдужним вінцем і пахощі розлиті на півсвіту.

Уже

потемніли степи і сутінки стали густими.!

Полоще

чайка в сонці крила і згубився берег вдалині.

Спадщина Франка

є багатющою, однак вона є маловивченою.

Не тільки злива

мела в ту ніч, а й блискавки шмагали потріскані від спеки поля.

Де-не-де біля

вирв сивіє безводний полин, 

Не лише ми з Піратом боялись баби, а й мати

остерігалась її прокльонів

Знову яблуні цвітуть і 

лунає

знайомий мотив.

То сонечко пече то

вітер його

пхає.

Вночі спадали хмари куряви і затихав Путивль.

Знов зустріча земля годину літню і дерево пахучо зацвіта

Курява

стелилась по гладкому як дзеркало ставку 

Ліс

одягався тоді в жовте й червоне листя 

Вдалині

поле ніби вогнем горить 

Яблуко

до долу струсять віти і воно вже в кроні не засяє.

Від

ставу дівчатко біжить до межі і стоїть на порозі усміхнена мати.

У

високості тремтів срібний птах і симфонія сонця дзвеніла.!

Дунув вітер понад ставом і сліду не стало

Там

на кладці дівчата прали сорочки й час від часу весело перегукувались.

Шелестіли хліба і пахло полином

Чад і сморід стояв над світом.

Дощ

пройшов - і Київ зеленіє.

Місяць

освітив її лице, і воно здалося йому ще делікатнішим, ще добрішим.

Піднімалися з

густого верхів’я дикі птахи-орли, і спокійно, могутнім помахом крил різали

повітря, і тривожно-ніжним курликанням посилали один одному

привіт.

Сліпучо

спалахнула блискавка, і гуркіт грому сповістив про початок нічної грози.

Ні

риба не грає, ні рак не чіпляється за босу ногу.

День був літній,

спекотний, і селом я йшов довго.

Подвір’я аж

сяяло чистотою, і острівці квітів цвіли по ньому там і там.

Руки її то

перебирали зовсім новий одяг, недавно пошитий чи куплений, то вже між її темних

пальців текли разки старовинного намиста.

Якось

по тих краях їздила депутація з Петербурга, яка відбирала співаків для

царського хору.

Багато

 дорога  може розповісти допитливому серцю, навіяти і

радість, і журу, воскресити в пам’яті давні перекази, бувальщини, легенди.

Присівши на порозі і схиливши над ним голову,

зажурено спочиває ненька

Мелькає

скупана зливою зелень,і  сивіють

величезні листки папороті, обтяжені краплистою росою.