Поняття «повсякденність»  відображає певну систему різноманітних процесів переживання конкретними індивідами свого рутинного буденного життя на основі усвідомлення ними самоочевидної пізнавальної та практичної значущості раціонально впорядкованого накопиченого і засвоєного людьми соціального та культурного досвіду.

Соціалізація людини пов’язана з такими несвідомими аспектами повсякденного досвіду як прогулянка і шопінг, фотографія і подорожі, читання і спілкування, мода і реклама, кухня та автомобілі, соціальні мережі і комп’ютерні ігри, музика і телебачення. Ми отримуємо враження і обговорюємо їх, спілкуючись про ігри, серіали, нові бренди одягу й актуальні виставки. Поняття "культурні практики" фіксує різноманітність форм і явищ культурного життя і допомагає систематизувати їх для отримання адекватного уявлення про їх історичну вкоріненість і прогнозування шляхів розвитку культури.

Відповідно до позиції феноменологічної соціології Альфреда Шюца,  основними ознаками повсякдення є:

Відповідно до позиції проф. Гіденса, культурна практика - це безперервно відтворюваний продукт повсякденних взаємовідносин та спільних смислових інтерпретацій, які створюються, позитивно сприймаються і підтримуються людьми в контекстах конкретних ситуацій їхніх взаємодій та комунікацій.

У реальному культурному просторі культурні практики змінюються відповідно до історичних, економічних і соціокультурних змін і, одночасно, зберігають основні сутнісні властивості, тобто мають транскультурну природу й смислові прогностичні проекції.

Категорія "практика"  містить фундаментальний науковий і світоглядний смисл, оскільки в ній відображається найскладніший діяльнісний вимір цілеспрямованого зв’язку природних, культурних і міжособистісних зв’язків.

Культурні практики є: 

по-перше, природними, рутинними, «автоматичними»;

по-друге, складними (структурованими за ознаками цілі, мотиву, традиції, алгоритму, кількості виконавців і тому подібне);

по-третє, у практиках вибудовуються, відтворюються і змінюються інститути, організації, структури соціальних груп (класових, етнічних, вікових, гендерних тощо);

по-четверте, у практиках підтримуються і змінюються уявлення, смисли, соціальні та культурні ідентичності членів соціумів;

по-п’яте, культурні практики - це важливий вимір реформування громадського життя, який може сприяти і, одночасно, перешкоджати конструктивним змінам, а також стимулювати або гасити громадський активізм.

Відповідно до позиції проф. Гофмана, культурна практика - це безперервно відтворюваний продукт повсякденних взаємовідносин та спільних смислових інтерпретацій, які створюються, позитивно сприймаються і підтримуються людьми в контекстах конкретних ситуацій їхніх взаємодій та комунікацій.

У реальному культурному просторі культурні практики не змінюються відповідно до історичних, економічних і соціокультурних змін і, відповідно, не зберігають основні сутнісні властивості, тобто мають транскультурну природу й смислові прогностичні проекції.

Сьогодні актуальними стали освітні практики, що пов’язані з відпочинком. Якщо ще на початку 2010-х років провідне місце в освітніх практиках займали онлайн-курси, то сьогодні вони конкурують з креативними просторами, які стають місцем різнорідних подій (культурних, освітніх, виставкових, комунікативних), суттєво змінюють міське культурне середовище, сприяють формуванню специфічного вигляду виробництва і споживання певних культурних продуктів. Освітні послуги культурних кластерів з одного боку, є своєрідною відповіддю на освітні онлайн-курси високого рівня у віртуальному масштабі (Coursera, edX, Універсаріум, ТЕД и др.), а з іншого, пропонують нові освітні формати – квести, рольові ігри, різні види діяльнісних курсів.