Війна за реальність - це комунікативна війна, що ведеться шляхом формування цінностей, переконань та емоцій людей і здійснення впливу на них. У мистецтві війни за реальність тримають лідерство три держави. Що це за держави?

Освіта, релігія, нейролінгвістичне програмування, піар, соціалізація, інформаційна політика, корпоративні комунікації, пропаганда, стратегічні комунікації, маркетинг ... Назви різні, а мета одна -

У 1973 році письменник Норман Мейлер публікує біографію легендарної акторки Мерлін Монро. Там він згадує слово "фактоїд", яке означає:

Ефективність комунікації здебільшого тримається на двох гігантах:

У 1981 рокі видатний французський філософ Жан Бодріяр у роботі "Симулякр і симуляція" вводить новий термін - симулякр, що означає "дійсність, яка приховує той факт, що її немає". Бодріяр досить прямолінійно й доступно як для філософа попереджав, що симулякри та симуліції сприяють абсолютній маніпуляції і мають потенціальний вплив як на реальність, так і на людство загалом. Він критикував інформаційний світ із фокусом на телебаченні за те саме, за що ми зараз критикуємо наш світ і соціальні мережі: "інформація розчиняє смисл і розчинає соціальне в чомусь схожому на туманність". Бодріяр показує, що безмежні потоки інформації виснажують суспільство, а не надають йому нової сили. Вони створюють ідеальний простір для маніпуляції людьми та реальністю.

На зваблюванні побудовано майже всю рекламу. Людям подобається, коли їх спокушають. І компанії змагаються за можливість спокусити нас купити саме їхній товар чи послугу. Кожна покупка приносить у наш світ щось нове. А отже, так чи інакше видозмінює нашу реальність. Є одна сфера на перетині бізнесу та політики, де спокуса відіграє вирішальну роль у встановленні контролю над людиною, -

Наші цифрові сліди стали чи не найціннішим активом сучасного світу. Вони повідомляють, у що ми вірим, що любимо, що ненавидимо, до чого схильні, де й що купуємо, з ким спілкуємося тощо. Вони потрібні, щоб робити наше життя зручнішим і щоб ефективніше продавати нам товари, послуги, переконання та емоції.

У сучасному світі держави перебувають у тренді звуження свободи слова. Та було би помилкою вважати, що найбільшою загрозою свободі є погані уряди. Вони лише реагують на реальність, створену іншими. Тими, хто найбільше й підважує свободу, - це хороші руйнівні технології, якими озброюються всі, кому не лінь. Класична реакція поборників свободи слова - відчайдушно захищати те, що є. На думку Дмитра Кулеби, це програшна стратегія. Марно крокувати проти історії. Потрібно адаптувати свободу слова до нової реальності. Мало зробити її більш захищеною від схильних до обмежень і автократичних урядів. Вона потребує захисту і від охлократичних платформ, комунікаторів, які сіють гнів і спокусу, та нас із вами, розбещених (часто непомітно для себе) спокусами й агресією платформ.

Технологічний світ дарує нам безмежні можливості користатися свободою свлова. Слів у цьому світі стає дедалі більше, а свободи дедалі менше. Свобода слова перетворюється на тираню слова. І в цій реальності "що більше свободи, то краще" вже працює проти нас і свободи як такої. Тут немає простих рішень. Одні стверджуватимуть, що єдине обмеження свободи слова - це насильство. Другі - що це мова ненависті. Треті намагатимуться розширювати список заборонених тем залежно від потреб конкретної держави та суспільства.

Свобода слова є фундаментальною свободою, однак в сучасному інформаціному світі свобода слова опиняється у складній ситуації, коли вона:

Сучасний історик Ювал Ной Харарі вважає, що на наших очах виникла нова релігія - датаїзм. 

"Світогляд датаїстів сприймає увесь Всесвіт як потік даних, бачать організми як дещо трохи більше за біохімічний алгоритм і вірить, що космічне покликання людства полягає в тому, щоб створити всеосяжну систему обробки даних і потім злитися з нею".

Відповідно до Харарі, інтернет - Бог, датаїзм - релігія, великі дані - символ віри, платформи - пророки, блокчейн - месія, гуру сучасних технологій - євангелісти, а смартфон - Святе Письмо.

Смартфон - священна книга сучасної людини, що вміщується в долоні. Це медіа, яке є посередником між людиною і всесвітом. Раніше відповіді на всі питання християнин шукав у Біблії, мусульманин у Корані, а єврей у Торі. Потім до них додалися світські книжки. Тепер усі відповіді має смартфон.