Я певен, що він за своє життя не

піймав ні одної пташиної істоти, бо врешті був занадто лінивий, щоб довго

клопотатися з цими невдячними тваринами (Б. Грінченко).

Небо, яке ніби

хтось зранку позамітав, тепер затягнулось, і пішов дощ (Р. Горак).

Примкнувши вії,

стоїть у задумі осінній ранок, прислухається, як на городах шерехтять

постарілі соняхи і маківки, як у садах гупають яблука, як на річці й луках

тривожиться перелітна птиця (М. Стельмах).

Сонце і повітря

лоскочуть щоки, а зелень ялинкових гілок виглядає з-під снігу так свіжо,

що, здається, надворі стоїть весна, одягнена у білі шати

(М. Коцюбинський).

Мова народу –

найкращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього

його духовного життя, яке починається за межами історії

(К. Ушинський).