Серед секретарів обкомів і міськкомів лише 11% працівників були місцевими жителями, серед завідувачів відділів обкомів і міськкомів їх було 8%, серед голів і заступників голів райвиконкомів — 27%

Розширилася мережа початкової, середньої та вищої освіти, велась активна боротьба з неграмотністю. Початковою освітою було охоплено всіх дітей шкільного віку. Кількість учнів у 5-10-х класах збільшилася майже у 3 рази. У 1950 р. в Західній Україні діяло 25 вишів (зокрема 3 університети), в яких навчалося близько 34 тис. студентів, було відкрито 110, спеціальних навчальних закладів, в яких навчалося 29 тис. учнів

Виникли такі галузі промисловості, як металообробна, швейна, трикотажна, машинобудівна, приладобудування

Було здійснено реконструкцію старих заводів і фабрик

Організовувалися геологорозвідувальні роботи щодо пошуку нових запасів нафти, газу, а також інших сировинних і мінеральних ресурсів (вугілля, сірки, мінеральних вод)

Швидкими темпами зростало число промислових робітників.

Кількість робітників за роки повоєнної п’ятирічки зросла у 7 разів, а валова продукція промисловості — у 10 разів

У 1945 р. в Ужгороді вперше в історії Закарпаття відкрито університет

Було побудовано заводи-гіганти

Мали місце адміністрування, грубість, порушення законів і прав людини, упереджене ставлення до місцевих кадрів, штучне розмежування українців на “східняків” і “західників”

Багаті природні ресурси краю по-хижацьки винищувалися.

У 1950 р. з Карпат і Полісся було вивезено 11,2 млн м лісу.

Було побудовано заводи-гіганти:

Жидачівський паперовий комбінат (найбільший в Європі),

Калуський хімічний комбінат,

автобусний завод у Львові,

заводи автонавантажувачів, кінескопів, телевізорів у Львові.

Повоєнне розмежування кордонів супроводжувалося переміщенням великої кількості населення.

Насаджувалася комуністична ідеологія.

Майже всі головні посади в керівництві обіймали вихідці з інших регіонів країни. У 1946 р. місцеві мешканці становили лише 13% номенклатури

Посилився процес русифікації

Чинилися репресії щодо мирних жителів.

Колективізація супроводжувалася примусом, залякуванням, погрожуванням, шантажем, провокаціями, вивезенням до Сибіру.

До східних районів СРСР у 1946-1947 рр. було депортовано близько 500 тис. західних українців, переважно сільського населення (65 906 родин). Тривало “розкуркулення” і виселення середняків. На схід було виселено 200 тис. “співучасників бандерівських угруповань”.

Здійснювалася насильницька колективізація сільського господарства, антинародна податкова політика, командні методи хлібозаготівель.

Замість 1,5 млн одноосібних господарств до середини 1950 р. було створено 7190 колгоспів, які об’єднали 98% селянських господарств. Потім відбулося примусове об’єднання колгоспів, їх до кінця 1950 р. стало 800.

На західноукраїнських землях було відкрито значні родовища корисних копалин:

Угерське, Рудківське газові родовища у Дрогобицькій області, Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн із промисловими запасами вугілля в 1,6 млрд тонн, Роздольське родовище сірки та ін.

Формальне представництво у владних структурах місцевого населення

Масові репресії проти корінних жителів і депортації

Були значно вищими, ніж на сході УРСР, темпи промислового розвитку.

Якщо 1940 р. підприємства західних областей України становили 4,7% загальної кількості підприємств України, то 1949 р. — вже 12,6% (у важкій промисловості — відповідно 8,1% і 16,8%).

проведення політики коренізації

Відбудова народного господарства західних областей України здійснювалася за умов радянізації всіх аспектів соціально-економічного і культурного життя краю

Були значно вищими, ніж на сході УРСР, темпи промислового розвитку.

Якщо 1940 р. підприємства західних областей України становили 4,7% загальної кількості підприємств України, то 1949 р. — вже 12,6% (у важкій промисловості — відповідно 8,1% і 16,8%)

швидкими темпами належало здійснити колективізацію, культурну революцію

набув популярності атеїзм

загострилися відносини між Заходом і Сходом (“холодна війна”)

у повоєнний період ослабла греко-католицька церква

помер лідер УГКЦ митрополит А. Шептицький

на сторінках газет, журналів, по радіо, на різних зібраннях твердилося, що УГКЦ “слуга Риму”, знаряддя “українських буржуазних націоналістів”, “ворог народу”, колаборант із німецькою окупаційною владою тощо

Відправка на перевиховання дітей вояків УПА до піонерських таборів "Артек" та "Молода гвардія".

З метою дискредитації ОУН — УПА створювалися спецбоївки НКВС, які під виглядом “бандерівців” чинили різноманітні злочини.

Проводилися численні арешти.

За період з 1944 р, по 1953 р. було заарештовано 104 тис. учасників ОУН.

Арештовували й мирне населення, підозрюване у зв’язках з ОУН — УПА, в тому числі було заарештовано 36 340 осіб, віком до 25 років.

Практикувалося фізичне знищення командування УПА.

Блокада і прочісування великих територій, де зосереджувалися оунівські партизани.

Каральні загони спалювали та вирубували значні лісові масиви.

Використовувалося демонстрування трупів убитих повстанців, щоби налякати населення.

Винищувалися цілі села за зв’язки з “бандерівцями”.

Вивозили до концтаборів або просто висилали у східні області тисячі місцевих жителів.

За період із 1944 р. по 1953 р. було депортовано 600 тис. осіб.

Загострення протистояння між СРСР і Заходом, розгортання “холодної війни”.

Тяжкі втрати УПА в боротьбі проти радянських військ.

Певні успіхи радянської влади у здійсненні суспільних перетворень у Західній Україні (в розвитку промисловості, в подоланні неграмотності, розвитку початкової, середньої та вищої освіти, у медичному обслуговуванні населення тощо).

Загибель багатьох радянських діячів, лідерів лідерів.

Політика тоталітарного режиму щодо розколу сил повстанців (численні амністії, система “сексотства” у вишах, навчальних закладах, на підприємствах тощо).

недовіра, підозрілість, критиканство, великоросійський шовінізм, продовжувався пошук “ворогів народу”, здійснювалися погромні ідеологічні кампанії.

теорія, що проповідує байдуже ставлення до історії свого народу, своєї Батьківщини, національної культури її автор- Жданов.

Зовнішня політика УРСР під керівництвом А.О. Жданова

внутрішня політика СРСР, що походить від прізвища секретаря ЦК ВКП(б) з ідеології А. Жданова, який очолив ідеологічний відділ ЦК ВКП(б) з 1946 р. та був провідником політики посилення ідеологічного тиску на суспільно-політичне і культурне життя.

політика масових репресій проти творчої інтелігенції

Питома вага вироблених в Україні найважливіших видів продукції промисловості в загальносоюзному обсязі на кінець п’ятирічки становила:

чавуну — 47,8%,

сталі — 30,6%,

прокату — 33,2%,

залізної руди — 53%,

вугілля — 30%.

Обсяг валової продукції промисловості всієї України на кінець 1950 р. збільшився в 4,4 раза і перевищив рівень 1940 р. на 15% у вартісних показниках (проте довоєнного рівня за фізичними обсягами було досягнуто лише в п’ятій п’ятирічці — 1951-1955 рр.)

Україна знову стала однією з провідних індустріальних країн Європи. Промисловий потенціал республіки поповнився низкою нових підприємств, було засновано нові галузі промисловості — автомобілебудівну, радіотехнічну.

Відбудовувалися школи, навчальні заклади. Відроджувалося медичне обслуговування. Кількість лікарняних ліжок у республіці на кінець п’ятирічки досягла майже 900 тис., що перевищило рівень 1940 р. Але й самовідданою працею медики не змогли забезпечити якісного обслуговування населення.

Продукція легкої промисловості у 1950 р. становила лише 79% рівня 1940 р., сільського господарства — 91%. Занедбаність легкої та харчової промисловості призвела до хронічного дефіциту багатьох необхідних товарів — взуття, продовольства, одягу тощо, життєвий рівень населення залишався вкрай низьким.

За роки четвертої п’ятирічки відновили роботу 22 доменні, 43 мартенівські печі та 46 прокатних станів, стало до ладу майже 130 шахт, почали працювати реконструйовані металургійні заводи: “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, Краматорський, Єнакіївський.

Повністю відбудовано Дніпрогес. Відновилися довоєнні потужності Зуївської, Харківської, Одеської та інших великих теплових електростанцій. У 1950 р. в Україні вироблялося більше електроенергії, ніж перед війною.

До початку 50-х рр. сільське господарство України було збитковим:

зменшилися посівні площі й поголів’я худоби;

знизилась урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тваринництва;

внаслідок великих втрат селянства за час війни основною робочою силою на землі стали жінки й підлітки;

головами колгоспів, директорами радгоспів ставали або некваліфіковані партійні чиновники, або демобілізовані воїни;

був відсутній принцип матеріальної зацікавленості;

існувала надмірна централізація керівництва сільським господарством;

для колгоспників не існувало відпусток, державних пенсій, гарантованої грошової платні.

 Великі обсяги експорту хліба і продуктів тваринництва за кордон. У 1946 р. було вивезено за кордон 1,7 млн тонн хліба, причому значна частина передавалася іншим державам безкоштовно у формі “братерської допомоги”.

СРСР надавав продовольчу підтримку країнам Східної Європи, навіть Франція отримала 600 тис. тонн зерна.

Позиція державно-партійного керівництва була злочинною, позаяк воно:

знало про злиденне становище в сільському господарстві України і не вжило запобіжних заходів;

нехтувало долею мільйонів українців заради імперських інтересів;

намагалося голодом придушити національну самосвідомість українців.

Незбалансована економічна політика державно-партійного керівництва у центрі й на місцях, нехтування сільськогосподарським сектором економіки.

Зменшення внаслідок війни посівних площ, занепад матеріально-технічної бази колгоспів, низька продуктивність колгоспно-радгоспного виробництва, нестача спеціалістів та робочої сили. Ситуація ускладнювалася розоренням війною підсобних господарств колгоспників:

43% колгоспників на початку 1946 р. не мали корів;

20% — не мали жодної худоби, навіть птиці;

була надзвичайно низькою врожайність культур і в колгоспах, і на присадибних ділянках;

був надміру високим податок на городні культури, фруктові дерева, кущі ягідників тощо.

Посуха і неврожай 1946 р.

Посилення кримінального переслідування “розкрадачів хліба”, які згідно зі статтею 131 Конституції СРСР 1936 р. кваліфікувалися як “вороги народу”.

Тисячі колгоспників, у тому числі підлітків і жінок, було засуджено як “саботажників”, “розкрадачів соціалістичної власності”, “підривників основ соціалізму”.

4 червня 1947 р. президія Верховної ради СРСР прийняла указ “Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна”. За зрізання та збирання голодними людьми колосків передбачалося ув’язнення від 7 до 10 років із конфіскацією майна.

Грошова реформа здійснювалася за рахунок населення:

вилучалися заощаджені гроші;

повноцінний обмін стосувався лише вкладів в ощадних касах;

у розмірі до 3 тис. крб. обмін грошових знаків здійснювався у пропорції 1:1; вклади від 3 до 10 тис. крб. скоротили на третину, а вклади понад 10 тис. крб. — на дві третини.

Надмірно високі й нереальні плани хлібозаготівель, що мали постійну тенденцію до збільшення (у липні 1946 р. плани хлібозаготівель було збільшено з 340 до 360 млн пудів).