Згідно думки Джона Стюарта Мілля, "у наші дні влада послуговується ще лагіднішою мовою, і кого б вона не гнобила, завжди запевняє, що робить це для його ж блага; відповідно, яка б річ не була заборонена жінкам, вважається за необхідне примовляти, а бажано й вірити, що саме до неї жінки нездатні і що, домагаючись забороненого, вони самі збиваються на манівці, сходять із свого істинного шляху до успіху й щастя. Але для того, щоб надати цим балачкам правдоподібності (про правдивість я мовчу), ті, хто так ними захоплюється, повинні бути готовими довести їх до тих далеких меж, куди, перед лицем загального досвіду, ніхто більше не зважується ступити. Так, не досить стверджувати, що жінки в середньому менш обдаровані, ніж чоловіки, нехай навіть окремі серед жінок можуть вирізнятися вищими розумовими здібностями; або що менше жінок, ніж чоловіків, здатні до занять і функцій вищого інтелектуального характеру. Тепер необхідно стверджувати, що жодна жінка взагалі до них не здатна і що найвидатніші жінки поступаються розумовими здібностями перед найбездарнішими з тих чоловіків, котрим ці функції сьогодні доручено виконувати. Бо коли виконання певних функцій доручається на конкурсних чи будь-яких інших засадах, які гарантують пріоритет суспільних інтересів, то не може бути жодних підстав для побоювань, що якісь важливі пости дістануться жінкам, чий інтелектуальний рівень нижчий від середнього інтелектуального рівня чоловіків узагалі чи чоловіків-учасників конкурсу.".