Мову зневажили корінь всиха.

Тебе ніколи, рідне слово, Не забував я ти мені Звучало, щире і чудове, В мої ясні і в чорні дні…

Буде сонце в зеніті квітнуть Буде небо, як цвіт, голубіть.

І мріється з маленького дитяти З літами виросте палкий співець.

Не полишай хоч ти мене ніколи Без тебе, рідне слово, пропаду.