Український письменник В. Винниченко якось сказав: «Як нудно сіро проходить життя людей неталановитих, так нудно й нецікаво живуть без любові навіть талановиті».

«Слово – найтонше доторкання до серця, – був переконаний В. Сухомлинський, – Воно може стати і запашною квіткою, і живою водою і розжареним залізом». 

«Суспільність, – говорив М. Грушевський, – що має віру в себе, мусить мати й відвагу глянути на правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу».

Мати Тереза знала силу посмішки, тож усім, то зневірився, радила: «Отримавши від життя чергового удару, скажіть собі: «Усе могло бути набагато гірше» і посміхніться».

«Митець не може відвернутися від своєї сучасності», – говорив Альбер Камю і далі пояснював: «Якби він відвернувся від неї, то промовляв би в порожнечу».

Мені сказав розумний садівник: «Коли пересаджуєш дерево, роби це з любов’ю». 

«Життя мені всміхалося», – говорив Франко. –«А діти були промінням».

«Стерегти ліс, – сказав природознавець, – треба не рушницею, а любов’ю». 

Мирослав Дочинець радить – «Не виставляй напоказ усе, що маєш, – завтра вже нікого не здивуєш».

«Краса і мудрість – писав Еріх – не розкіш, не привілей, а радість, дарована всьому світу».